Фонди Археологічного музею імені Едуарда Балагурі Ужгородського національного університету налічують близько тисячі унікальних артефактів, знайдених під час розкопок на території Закарпаття. Тут зберігаються свідчення життя людей, які населяли край від 1 млн років тому до початку XVIII ст. Артефакти знаходили у Малій Копані та Королеві на Виноградівщині, на території Ужгородського та Середнянського замків та багатьох інших.
Цей музей є досить популярним серед туристів, а також тут, серед експонатів, яким тисячі років, студенти УжНУ здобувають фах істориків.
Як формувався музей, чиє ім’я носить та які унікальні експонати там можна знайти, — розповідає археолог Володимир Мойжес, завідувач кафедри археології, етнології та культурології УжНУ та директор музею у 2013–2025 роках.
Музей та навчальна лабораторія
— Коли заснували археологічний музей і чому?
— Археологічний музей був створений відповідним наказом ректора у квітні 2004 року, аби популяризувати давню історію нашого краю та зберегти археологічні артефакти, знайдені під час наукових експедицій Ужгородського університету.
Взагалі, матеріали з археологічних розкопок почали накопичуватися у виші ще з 1970-х років. За цей час зібралось дуже багато археологічних матеріалів різних епох — від кам’яного віку до раннього модерного часу. Всі вони зараз виставлені в музеї.
Фільм про історію закарпатської археології зняв ужгородець Іван Логай
Важливо сказати й те, що хоч офіційно музей було створено у 2004 році, приміщення під його потреби з’явилося тільки у 2013 році. Тобто на папері музей існував, але його фонди належали Інституту карпатознавства, який тоді очолював археолог В’ячеслав Котигорошко, а тепер — Ігор Прохненко. Тоді ми звірили інвентаризацію, виділили артефакти, які мають бути в експозиції, і тільки коли зал облаштували, експонати стали доступними для огляду. Зараз музей — це повноцінна навчально-експозиційна зала для студентів-істориків.
— Тобто тут студенти можуть проходити практику, вчитися проводити екскурсії?
— Так, це все може бути. І головне, що безпосередньо у цих стінах відбувається навчальний процес — тут студенти вивчають археологічні дисципліни. У нас представлені артефакти всіх періодів — від найдавніших часів до модерного часу Закарпаття. Студенти можуть одразу з ними ознайомитися, навіть потримати в руках і побачити, як змінювалася матеріальна культура — орнаменти, форми, технології тощо. Це дуже ілюстративно.
— Як студенти залучаються до роботи археологічного музею?
— Ще під час навчального процесу. Наприклад, під час проходження матеріалу з дисципліни “Методика археологічних досліджень”. Вони ознайомлюються з етапами опрацювання археологічного матеріалу. Або під час проходження практик — фондово-екскурсійної або археологічної (науково-фондової) виробничої.
Ким був Едуард Балагурі?
— Чому музей носить ім’я Едуарда Балагурі?
— Професор Едуард Балагурі — археолог, відомий передовсім тим, що розробив концепцію історії епохи бронзи Верхнього Потисся. Це його спеціалізація, свою докторську роботу він присвятив носіям культур, що проживали на території Верхнього Потисся. Саме з ним пов’язано формування археологічної школи нашого університету. І саме з іменем Едуарда Балагурі пов’язано щорічні, систематичні й масштабні археологічні дослідження ще з 70-х років. Під його керівництвом було відкрито сотні пам’яток по області. Відповідно, у професора Балагурі були учні, які теж захищали кандидатські роботи з археологічної тематики та працювали у цій сфері надалі.
Новий замок на Закарпатті: що про нього відомо та як відкриття доповнює історію краю
Важливо пояснити, чому бум археологічних досліджень на Закарпатті стався саме на початку 70-х років. Це пов’язано з тим, що тоді відбувалися широкомасштабні меліоративні роботи. Археологи долучилися, аби фіксувати наявність культурних шарів під час цих робіт. Якщо знаходили культурний шар, то визначали його хронологію, давали характеристику: чи це поховання, поселення чи городище, до якої археологічної культури воно належить. За потреби на деяких пунктах проводили масштабніші археологічні дослідження.
Таким чином, від початку 70-х до початку 90-х років археологи зафіксували декілька сотень пам’яток — від кам’яного віку до ранньомодерного часу.
Тисячу експонатів, яким сотні років
— Скільки експонатів зараз налічує музей?
— Трохи не дотягли до тисячі — там 900+ предметів: від середнього палеоліту до артефактів початку XVIII ст.
— Про які періоди в історії Закарпаття можна дізнатися?
— Тут експозиція поділена на сім основних блоків. Це кам’яний вік (палеоліт, мезоліт, неоліт), далі — археологічні культури епохи бронзи. Там представлена кераміка і бронзові знаряддя праці. Потім — блок доби раннього заліза (гальштат) та латенської (кельтської) культури Закарпаття. Це переважно артефакти з оппідуму Галіш-Ловачка біля Мукачева — відомого городища кельтів на Закарпатті.
Найбільше предметів у нас із часів дакійської культури, переважно з городища Мала Копаня. Це пам’ятка європейського значення. Городище стало базою практики для студентів історичних спеціальностей ще з 1977 року.
— Музейний фонд поповнюється знахідками після студентських практик?
— Так. Але вже кілька років ми проводимо розкопки в Ужгородському замку, тож усі експонати передаються на постійне зберігання Закарпатському обласному краєзнавчому музею ім. Т. Легоцького.
Тож останніми роками наш Археологічний музей поповнюється випадковими знахідками, які передають звичайні закарпатці. Буває, випадково знайдуть щось цікаве — і передають нам. Так сталося, наприклад, із мечем із села Богдан Рахівського району, який датують XIII — початком XIV ст. Або скарб бронзових речей — теж випадкова знахідка, передана нам на постійне зберігання. Ну і, звісно, зуб мамонта, який випадково виявили під час земляних робіт у с. Руське (присілок Ракошина на Мукачівщині). Цьому зубу приблизно 30 тисяч років.
Мечем з села Богдан Рахівського району, який датують XIII — початком XIV століттям.
— У музеї представлені експонати з усіх регіонів Закарпаття?
— Концепція археологічного музею така, що мають бути представлені матеріали експедицій Ужгородського національного університету. Немає експонатів із Міжгірщини та Воловеччини. Це обумовлено різними причинами, зокрема природою краю: люди в гірській місцевості не завжди зупинялися, більше — на рівнинах, у долинах річок. Це не означає, що там нічого немає. Можливо, якби провести ґрунтовніші археологічні розвідки, то можна було б знайти щось цікаве.
Найбільше пам’яток мають Ужгородський, Мукачівський, Виноградівський, Берегівський та Іршавський райони — тому що це рівнинні, пригірські зони, сприятливі для проживання. У гірську місцевість люди менш охоче йшли.
Унікальні експонати археологічного музею УжНУ
— Можете назвати кілька найбільш унікальних речей у музеї? Окрім відомих зуба мамонта та меча з с. Богдан?
— У нас є дві зооморфні, тобто твариноподібні, посудини. Перша — посудина пізньоримського часу (III–IV століття) у формі ведмедя, знайдена в Білій Церкві (Рахівський район). Ця фігурка — урна для кремаційного дитячого поховання.
Урна для кремаційного дитячого поховання у формі ведмедя
Друга унікальна річ — ритуальна посудина “баранчик” з Малої Копані. Можливо, з нього пили вино, а для більшого ефекту ми жартома говоримо відвідувачам, що з нього пили кров із заколотого барана чи цапа (усміхається — ред.).
Посудина “баранчик” з Малої Копані
Ці посудини — унікальні предмети. Ми можемо знайти аналогії мечам, як-от із села Богдан, але таких посудин, один в один, ми більше ніде не побачимо.
— Чи проводите ви екскурсії для відвідувачів?
— Так, і щороку кількість екскурсій збільшується. Під час навчального року, коли у студентів пари, екскурсії проводимо після обіду. А під час канікул приїжджають групи учнів шкіл Закарпаття — для ознайомлення або у рамках вивчення курсу з давньої історії України та нашого краю. Це у нас безкоштовно. Записатися треба завчасно — є контактна інформація на сайті університету, у соціальних мережах. Бажано домовлятися за три дні, щоб не було накладок: можуть бути пари, інша екскурсія або конференція. Але завжди раді бачити всіх охочиx